Тези на тему японського держборгу

Після статті про “аццкій” дефолт США, отримав таке запитання від читача “Економічної правди” bishop:

“З подивом дізнався, що в Японії держборг сягає 200% до ВВП і ніхто там галасу не підіймає з цього питання. Як японці з цим живуть? Чи може не такий страшний чорт, як його малюють? До японського рівня боргів Україні ще далеко.”
Вирішив розібратись з цим, на перший погляд, простим запитанням і спробувати дати відповідь у своєму блозі.

Відразу зазначу, що по японському борговому питанню, “втраченому десятиліттю”, балансовій рецесії і т.д. було написано дуже багато глибоких і детальних постів, статей і досліджень  експертами досить серйозного рівня, серед яких:

Павло Ілляшенко >>>, Василий И. Ливанов >>>, Жаныбек Айгазин >>>, Віталій Шапран >>>, Річард Ку >>>

Так як мені додати особливо-то й нічого, вирішив перекласти вищепрочитане з “пташиної” економічної мови на більш людську, щоб зробити парадокс японського держборгу доступнішим для сприйняття не-економістів. Якщо я щось наплутав (бо тільки-но вник у це питання) – чекаю ремарок у коментарях.

Підпитання 1 – Чому держборг більше 200% і ніхто не піднімає галасу?

Галас вони пійдімають, і не раз, просто ми трішки далеко від їх інформаційного простору. >>> Google Search

Інше питання, чому японська боргова проблематика в принципі не настільки гостро стоїть на порядку денному, як боргові проблеми США чи країн ЄС… Думаю, це і є головним питанням читача.

Підпитання 2 – Як японці з цим живуть?

Глянемо спочатку на природу японського держборгу.
Він став наслідком боротьби держави з тривалою балансовою рецесією, яка у свою чергу виникла після знецінення величезних сум активів корпорацій та банків. Схлопування бульбашки на ринку нерухомості означало падіння цін на офісні приміщення, а також обвал цін на цінні папери. Отже активи компаній стиснулись до неймовірно малих обсягів, а пасиви-зобовязання лишились незмінними.

Корпорації самотужки не могли погасити утворені  через балансову рецесію борги. Банки самотужки не могли справитись з ростом неповернень по кредитам. При цьому, якби не “пробоїни в активній стороні балансу”, бізнес міг і надалі ефективно працювати.

Держава взяла удар на себе, розробивши комплексний план виходу з кризи. Ціною плану став гігантський держборг.

У будь якій іншій країні це призвело б до дуже плачевних наслідків, але в Японії проходить спокійніше.

На це є цілий ряд причин:

системний підхід до подолання балансової рецесії та делевериджу (зниження заборгованості корпорацій). Держава брала в борг не стільки для “точкових” вливань коштів на користь окремих зацікавлених лобістів, а для загального і злагодженого “латання дірок” по всім фронтам. Як приклад, можна глянути графік заходів порятунку, наведений дослідником Річардо Ку:

Джерело: Nomura/Japan’s disposal of bad loans: failure or success?

для японської влади головним був вихід з кредитної кризи, а не підтримка фінансового благополуччя індивідуальних банків. Вихід з кризи вбачали в макроекономічній, а не мікроекономічній підтримці. Головне – благополуччя клієнтів банків, а не їх власників. Через це в Японії повністю змінився вигляд банківської системи, відбулась консолідація галузі в гігантські банки, баланси яких чистились від проблемних кредитів не різко, а поступово під пильним наглядом Банку Японії.

беспосереднє стимулювання кредитів малому і середньому бізнесу – наслідок попереднього пункту, який передбачав реально діючу систему державних гарантій підприємцям, що таким чином отримували можливість брати кредити у банках, незважаючи на свої проблеми з балансами, які теж поступово вирішувались з допомогою держави.

швидке прийняття антикризових заходів – описана державна програма виходу з кризи у 1998р. була прийнята за 5 місяців після перших ознак кредитної кризи (а не через 14 міс. як у США).

довгий часовий горизонт антикризових заходів. Японці вміють чекати – вони, на думку Річарда Ку, намірено розтягнули процес контрольованого оздоровлення на довгий період часу, однак потратили менше коштів платників податків. На відміну від США, де намагались “рубати з плеча” і загасити пожежу швидким вливанням державних коштів у рамках програми TARP. Соціальний ефект цих дій для США поки той самий (а може й гірший з огляду на безробіття) – а бюджетних коштів потрачено значно більше.

сприятлива зовнішня конюнктура:

а) Політика низьких відсоткових ставок зробила єну привабливою валютою для іноземних спекулянтів, які займались угодами – кері трейд. Аж до 2009 р. можна було брати кредити в єнах за супер-низькою ставкою та інвестувати ці кошти в країни з високими ставками, наприклад США, де на той час ставки росли. Крім того, самі японці отримували потужний стимул інвестувати кошти закордон і продовжувати бізнес за межами країни

б) Гарні експортні позиції і конкурентоспроможність – інноваційні японські товари лишались потрібними світові. Таким чином, анемія внутрішнього споживчого попиту компенсувалась зовнішнім. Для економіки це було позитивом, оскільки продовжувався притік експортних надходжень

Грамотна антикризова політика, незважаючи на ріст показника держборгу до ВВП, сприяла соціальній стабільності, а це:
– низький рівень безробіття,
– соціальна відповідальність корпорацій,
– високий рівень заощаджень – кредитори в основному внутрішні, а не зовнішні як у країнах ЄС
– збереження рівня життя населення, а отже запобігання спаду внутрішнього попиту.

Крім того, як пише Віталій Шапран “Нельзя измерять долговую нагрузку только показателем госдолга к ВВП. Надо учитывать еще в какой фазе экономического цикла находиться страна, временной горизонт портфеля долгов, и периоды пиковых нагрузок по выплатам. Тогда будет реальная картина…. В Японии соотношение между годолгом и ВВП уже давно приблизилось к 200%, низкие ставки, длинные сроки, снижают затраты на обслуживание госдолга и растягивают выплаты по нему во времени. Оперируя таким показателем как соотношение госдолга к ВВП нужно обязательно его корректировать на дюрацию (длительность) портфеля.”

Загалом, основна причина успіху Японії у повільному, але впевненому подоланні наслідків балансової рецесії полягає в злагодженості дій зацікавлених сторін всередені країни. Рішення проблем у системі “держава-корпорації-домогосподарства-фінсектор” відбувається без перетягування ковдри.

При цьому, держава взяла на себе бороговий удар, втримавши контрольну соціально-орієнтовану функцію. Інвестори вірять у здатність Японії “перетравити” наслідки буму 80-х без економічних катастроф.

Підпитання 3 – Чому у нас  бідкаються, хоч до японського рівня боргів Україні ще далеко?

Думаю, тут все просто: Україна – не Японія.

Слідкуй за оновленням блогу за допомогою RSS  , e-mail   abo twitter:  
Рубрика: Банківська аналітика. Go to top.