Як вибрати надійний банк?

Віталій Шапран, banki.ua

У рейтингове агентство, в якому я працюю, поступає за день у середньому п’ять-сім запитів від фізичних осіб, суть яких зводиться до питання, який з банків вибрати для тих або інших операцій.

Для того, щоб вибрати банк для розрахунково-касового обслуговування або для отримання кредиту, споживача повинна цікавити не надійність банку, а його цінова пропозиція і зручність користування його послугами.

Надійність банку як здатність розрахуватися за своїми зобов’язаннями повинна цікавити вкладників і інвесторів, які купували облігації банку. Для інших категорій клієнтів надійність банку менш важлива.

Станом на початок 2012 року в Україні діяло близько 180 банків, кожен з яких пропонував на ринку щось своє. Велику кількість пропозицій відчувають як компанії, так і населення, а наявність значної кількості пропозицій, як відомо, викликає проблему вибору. На ринку ідей про те, як саме вибрати банк своєї мрії, дуже мало, в усякому разі в десятки разів менше, ніж закликаючих реклам, проплачених банкірами.

Як показав аналіз наслідків кризи 2008-2009 років у банківському секторі України, питанням номер один при визначенні надійності є не стільки фінансовий стан банку, скільки можливості його акціонерів. Я б порадив вкладникам передусім поцікавитися акціонерами банку, в який ви збираєтеся вкласти гроші. Сьогодні ми виділяємо декілька категорій акціонерів.

1. Банки з іноземним капіталом і мажоритарним власником акцій в особі великого європейського фінансового холдингу. Великого – це означає з активами не менше 0,5 трлн. євро. За нашими спостереженнями, банк з активами менше 0,5 трлн. євро для ЄС вже не можна назвати системоутворюючим, тобто і його зв’язок з емісійним центром у разі проблем буде менш тісним. Такий акціонер надає найвищий рівень зовнішньої підтримки, як правило, він в змозі погасити будь-який катастрофічний збиток української “дочки”, аби не піддаватися репутаційним ризикам в усьому Європейському регіоні.

2. Банки з іноземним капіталом, материнські структури яких мають активи від 100 млрд до 500 млрд євро. Тут вже необхідний детальний аналіз тих ризиків, які притаманні материнській структурі. Я б порадив дослідити в деталях, як консолідована звітність групи і як безпосередній акціонер української “дочки” пов’язаний із самою групою. Я особисто зустрічав дуже неприємні сюрпризи, коли серед австрійських банків, активно працюючих в Україні, ми виявляли не зовсім охайні схеми встановлення корпоративного  контролю над дочірніми банками в Україні. Також бажано вивчити можливості материнського банку по поповненню власного капіталу. Хороший знак, якщо материнський банк контролюється урядом за місцем реєстрації або має розвинутий ринок власних акцій на фондових біржах Нью-Йорка, Лондона, Франкфурту, Парижу, Амстердама або Варшави.

3. Банки за участю іноземного капіталу, материнські структури яких мають активи до 100 млрд євро, – це найбільш проблемна група. Особливо я б придивився до неї, якщо материнська структура зареєстрована в Греції або Іспанії. У 2007 році Україна вважалася привабливою юрисдикцією: високі ставки, неналякані колекторами позичальники, відносно стабільний економічний клімат. Деякі невеликі європейські банки намагалися відкрити тут дочірню структуру тільки для того, щоб подорожче себе продати більшим побратимам.  Поки що я рекомендував би уникати грецьких, австрійських і деяких московських банків з такими параметрами материнських структур.

4. Українські банки з державним капіталом. Думаю, поки що їм можна довіряти. Але все одно їх треба ділити на дві категорії: споконвічно державний Ощадбанк і Укрексімбанк і інші банки, які виявилися під контролем держави після рекапіталізації. У першої категорії ризики диктуються урядом, але у разі проблем цей же уряд буде їх і рятувати. У другої категорії ризики визначаються тим, як нинішня команда управлінців змогла домовитися з колишніми власниками. Обидві категорії банків традиційні  привабливі для вкладників.

5. Банки з українським капіталом. Тут треба придивитися до акціонерів. Якщо акціонери прямо або опосередковано пов’язані з діючими органами влади – це позитивний сигнал, а якщо акціонери – колишні держчиновники високого рангу або ключові екс-менеджери держкомпаній, такий банк майже напевно матиме слабкий імунітет від чергових потрясінь. Наявність в числі акціонерів олігархів також не прикрашає банк. У імперіях наших нових капіталістів не так-то просто розібратися не лише рейтинговим агентствам, але і самим їх творцям.  Як показує практика, вони часто просто не розуміють і не відчувають своїх ризиків. Оскільки неформальні ФПГ в Україні інформаційно непрозорі (за винятком СКМ), вкладник повинен розуміти, що, вкладаючи в такий олігархічний банк, він певним чином іде на експеримент з непередбаченими ризиками.

Як бачимо, кращу підтримку мають іноземні банки з акціонерами у вигляді великих європейських БХК або банки з урядовою підтримкою. Якщо ви консервативний вкладник і не хочете себе утруднювати аналізом фінансових показників, за ці дві названі категорії краще не виходити.

Якщо є бажання оптимізувати свій портфель депозитів і отримувати з нього більший процентний доход, то слід заглибитися в аналіз діяльності банків. Класична модель аналізу, яка використовується на практиці з 50-х років минулого століття, передбачає ревізію показників діяльності банків за кількома групами чинників: достатність капіталу, якість активів, якість менеджменту, прибутковість операцій.

Національний банк України вже більше 10 років публікує на щоквартальній основі у своєму виданні “Вісник НБУ” і на офіційному сайті в розділі “Банківський нагляд” фінансові показники банків України. Кожен потенційний вкладник банку має можливість ознайомитися з показниками свого обранця. Проте аналіз банківської діяльності не така проста річ. Аналітики-професіонали стежать за кон’юнктурою грошового і кредитного ринків, а вона міняється досить швидко. Якщо ще учора для банків була важлива ліквідність, то сьогодні актуалізувалася проблема якості активів, завтра – достатність капіталу. Кон’юнктура міняється подібно до моди, а відповідно, і менеджмент банку витрачає зусилля, щоб усунути то одну, то іншу проблему.

Я не став би зупинятися на проблемі співвідношень ліквідності, якості активів і достатності капіталу. Тут у кожного аналітика свій власний рецепт. Рядовому вкладникові я міг би порекомендувати ознайомитися із звітом про дотримання нормативів НБУ тим банком, який вони хочуть аналізувати. Для наочності порівняйте нормативи свого обранця із середніми значеннями по системі, які також публікуються на офіційному сайті НБУ. Дотримання нормативів з лишком у порівняннні із середніми по системі – це хороший знак, який вказує на потенціал надійності по відношенню до середніх показників по системі. Питання лише в тому, наскільки вірно ваш обранець формував і розраховував ці нормативи.

І останнє. Результати свого аналізу варто порівняти з даними рейтингових агентств, почитати рейтингові звіти своїх обранців і не соромитися ставити питання аналітикам, які проводили публічну оцінку.

Текст перекладено з російської

Слідкуй за оновленням блогу за допомогою RSS  , e-mail   abo twitter:  
Рубрика: Банківська аналітика, Банківська система, Депозити. Go to top.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *