Консолідована річна фінансова звітність НБУ за 2013 рік

НБУ видав нагора дані щодо своїх фінансових справ, які дозволяють зробити висновки про склад і динаміку золото-валютних резервів України, а також про ціну, заплачену попереднім керівництвом регулятора за стабільність грошової одиниці. http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=74990

[raw_html_snippet id=”7″]

Дані: НБУ, графіки: Bankografo.com

Аналіз документу показав:

CHART 1)

З цифрами, котрі відображають складові золото-валютного резерву країни, усе більш менш ясно у їхній приреченості – вони тануть. І то дуже швидко:

Монетарне золото (якого, як ми бачимо, і так кіт наплакав) падає. Швидше за все за рахунок падіння світових цін на жовтий метал.

Іноземна валюта і депозити закордоном теж серйозно падали 2012-го, але в 2013 – не так сильно.

Іноземні цінні папери скорочуються шаленими темпами:149 > 129 > 101 млрд. за два останні роки. Золото-валютні резерви приходилось тратити, щоб задовольнити апетит населення й бізнесу в доларах.

Якби НБУ тоді не ділився валютою з ринком – сьогоднішній курс ми мали би набагато раніше. Добре це чи погано? Залишимо цей хліб політичним та експертним гризунам з бабусями під під’їздом. Адже дилема ся із вічних: декому дійсно подобається стабільність, як тій американській індичці з книги Насіма Талеба, котру стабільно і ситно годують, щоб раптом цюпнути на День Подяки.

CHART 2)

У 2013 році з метою регулювання грошово-кредитного ринку та ліквідності банків Національний банк придбав державні цінні папери України в сумі 42,7 млрд. гривень, у 2012 році – у сумі 34,9 мільярди гривень. Борг уряду у вигляді цінних паперів на балансі НБУ тільки за 2013 рік зріс на 50% (з 105  до 154 млрд гривень).

На цьому емісійна підтримка уряду не закінчилась – протягом 2013 року здійснив перерахування до Державного бюджету України в сумі 28,3 млрд. гривень (у 2012 році – 23,600 млрд. гривень)

Так виглядав процес перетворення центрального банку, котрий у розвинутих країнах є сильним незалежним регулятором, на кептивний банчок в руках купки найвищих держчиновників.

Натомість кредити банкам та іншим позичальникам за цільовим призначенням зростали набагато повільнішими темпами, незважаючи на те, що банки були зовсім не проти отримати шматок пирога, котрий дістався уряду. Свою жадібну політику відносно банків “папєрєдникі 2.0” пояснюють маніакальною ідеєю-фікс утримання стабільного курсу гривні (боялись, що банки замість видачі кредитів, використають отримані кошти для спекуляцій на валютному ринку)

Внесок України у рамках квоти в МВФ лишався стабільним не дотягуючи до 17 млрд. грн. (за старим курсом на 1-01-2014). Тобто Україні мають виділити в кредит у 8 разів більшу суму, ніж вона принесла колись у сей всесвітній общачок.

CHART 3)

З точки зору динаміки статей зобов’язань НБУ, наша оцінка періоду 2011-2013 р.р. не зовсім однозначна.

Як видно з графіку, готівка в обігу зростала, однак не такими швидкими темпами, якими могла. Значна її частина йшла в тінь, значна частина поверталася в банківську систему у вигляді депозитів, а там були низькі рівні кредитування ділової активності та перенаправлення ресурсів державі (чи “сім’ї” ?). Таким чином, в умовах фіксації курсу дане зростання обсягу готівки не тиснуло на ціни, завдяки чому влада могла звітувати про низькі офіційні темпи інфляції (вона дбайливо відкладалася на майбутні часи поствиборчого періоду 2015 або для “наступніків” через стискання золотовалютної бомби сповільненої дії)

Банківські резерви, себто кошти банків на коррахунках в НБУ теж зростали, що було позитивним явищем  з точки зору посилення стійкості банківської системи.

Зобов’язання перед МВФ попередній владі вдавалося знижувати стаханівськими темпами. З одного боку – чудово. З іншого не дуже – від МВФ чекали грошей, але той просто не давав, “рекламуючи” таким чином Україну для іноземних інвесторів як ненадійного партнера. Пам’ятаєте, тоді ж ВФЯ зробив висновок лисиці з езопової байки про зелений виноград і розповів елехторату ту страшилочку про газ, яку нині переповідають нам його рідні”наступнікі”, а інші “наступнікі” при владі втілюють її в життя.

А й справді – навіщо чіпати інтереси газових розподільників-посередників та рідних вишко-власників для латання діри Нафтогазу, якщо можна з народу по нитці? Народ вже наляканий, а відтак морально підготовлений…

З факту низхідної історичної динаміки боргу перед МВФ можна зробити і позитивні висновки:

1) є місце, куди брати нову 17-мільярдну порцію СПЗ-драгу;

2) в України є гарний досвід повернення боргів;

3) нова порція – гарний сигнал для іноземних інвесторів (це якщо не боятися впливу одного сусіднього шизо-фактора);

4) якщо процвітатиме демократія, потеплішає бізнес-клімат, а меморандум інколи вдумливо  читатимуть і відповідно діятимуть – є всі шанси на рефінансування і навіть повторне погашення нового боргу перед щедрим глобальним співтовариством.

Роман Корнилюк

Слідкуй за оновленням блогу за допомогою RSS  , e-mail   abo twitter:  
Рубрика: Банківська аналітика, Банківська система, Банківська статистика, Валюта. Go to top.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *