Фінансові видання активно обговорюють резонансний законопроект № 10656, прийнятий ВРУ в другому читанні, який дав можливість Національному банку України встановити ліміти на платежі фізичних осіб, вище яких заборонятиметься розраховуватись готівкою.
Обмеження готівкового обігу – одне з пріоритетних завдань НБУ для боротьби з тіньовою економікою та контролем за інфляцією, тому цей законопроект відображає спільні інтереси сучасної політико-економічної еліти, давно декларовані центробанком і урядом.
Однак про ефективність цих заходів варто було б подискутувати в науково-експертному середовищі, оскільки норма про лімітування готівкових платежів фізичних осіб має яскраво виражений обмежувальний, а не мотивуючий характер.
У разі застосування нацбанком права на обмеження готівкових розрахунків населення, законопроект може мати “побічні” наслідки, в тому числі для банківської системи:
– збільшаться комісійні доходи банків, через які проходитимуть нові платежі (тому прихильники теорії змови можуть шукати в законопроекті лобістський вплив системних банків, близьких до владних коридорів);
– дещо збільшиться частка безготівкових платежів, а відтак це буде певним штучним регулятивним фактором розвитку ринків інтернет банкінгу та пластикових карт в Україні;
– з іншого боку, люди боятимуться здійснювати великі покупки офіційно і не бажатимуть сплачувати банківські комісії, що є ризиком настання протилежного, ніж намічений, результату – посилення тінізації економіки.
Про необхідність безготівкового обігу для посилення регуляторних можливостей НБУ говорилось багато. Прихильниками зниження монетизації економіки (зниження частки готівки в обігу) наводяться приклади прогресивних країн світу, де більше 90% платежів здійснюються через банківську систему без готівки, а монетарні органи влади мають змогу краще впливати на грошовий обіг та інфляційні процеси, контролювати фінансові потоки і здійснювати точніші регулятивні заходи.
Однак адептам боротьби з готівкою варто пам’ятати, що таку модель на Заході обрало саме суспільство. Адже це зручно, вигідно, швидко і ніхто із законослухняних громадян середнього класу, які отримують білу зарплату, не боїться, що фінансові дані про їхні витрати стануть відомі “уповноваженим органам”….
В Україні пропонується досягнути чудової і похвальної цілі детінізації економіки простим і, як у нас традиційно ведеться, примусовим методом. Тому вся дискусія про ефективність цих заходів для досягнення декларованої цілі – боротьби з тіньовою економікою – зводиться до питання “чи може батіг стимулювати краще, ніж пряник?
Українці виробили рефлекс на “батіг” і шукатимуть всіляких механізмів “обходу” законодавчих вимог, оскільки відкриття структури витрат дозволить органам влади контролювати реальні доходи громадян. Найбільш імовірна лазівка – переведення розрахунків у долари. Тому для досягнення своїх цілей нацбанку прийдеться паралельно боротися з доларизацією.
Ефективність законопроекту залежатиме від сили санкцій і здатності уряду та НБУ втримати “закручені гайки”. В умовах недовіри до банківської системи і регуляторів існує ризик посилення тінізації економіки, якщо будуть існувати реальні можливості “обходу” даних обмежень.
Як же варто боротися з тінізацією ? Думаю, відповідь слід шукати у розумінні її істинних причин. Висока частка готівки в обігу – це лише наслідок діяльності тіньової економіки, наслідок недовіри до банків, наслідок недовіри до гривні. Причини тінізації – глибші і більш фундаментальні, вони навряд чи заховані в монетарній сфері.
Серйозно вірити в успіх лікування економічної хвороби шляхом боротьби з її симптомами можна лише в тому випадку, якщо сам процес, а не результат, приносить хороші дивіденди ініціаторам.
Роман Корнилюк
